Уже півтора року Дмитро Хрипко працює інженером у БФ «Стабілізейшен Суппорт Сервісез». Він – один із тих, хто першим приїздить на пошкоджені після вибухів об’єкти у громадах Запоріжжя, оцінює масштаби руйнацій і робить необхідні заміри. А ще під час таких виїздів він вселяє людям надію в те, що вони не залишаться без допомоги.
Про особливості своєї роботи у Фонді, реалізацію проєктів під звуки повітряних тривог та думки щодо післявоєнного часу читайте в цій розмові.
– Дмитре, за фахом ти інженер, але працюєш у гуманітарній сфері. Чому ти обрав таку роботу?
Після закінчення Харківського національного університету я зі своєю бригадою робітників робив у Запоріжжі комплексні ремонти. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, то, як і мільйони українців, ми почали активно волонтерити — працювали в запорізькому гуманітарному штабі на базі обласного центру молоді. Через якийсь час тут почали створювати простір для переселенців, де були коворкінг, медіазала й зала для виставки картин. Громадська організація, яка впроваджувала цей проєкт, запропонувала мені долучитися, й ми з робітниками успішно виконали це завдання. Через три місяці знайомий розповів мені про вакансію інженера у БФ «Стабілізейшен Суппорт Сервісез». Я відразу зацікавився, бо це не лише новий досвід, а й допомога людям. Наприкінці лютого 2023 року я офіційно жолучився до команди Фонду. .
– Що тобі подобається в своїй роботі найбільше?
По-перше, мені завжди дуже цікаво пропонувати свої ідеї, потім разом з командою їх втілювати й дивитися, як вони спрацюють і яким буде кінцевий результат. Коли закінчується проєкт, мені подобається, як люди оцінюють нашу роботу. Ще для мене дуже цінно, що наш Фонд у Запоріжжі знає дуже багато людей і нам довіряють. По-друге, для мене важлива комунікація. Як інженер я безпосередньо виїжджаю на місце вибуху, оглядаю його, роблю заміри й вислуховую людей, яким потрібна допомога. Нещодавно я усвідомив, що за неповний рік самостійно об’їхав 388 домогосподарств, у яких ми з командою опісля встановили вікна. Я настільки занурений у свою роботу, що не помічаю часу. Це дає мені розуміння того, що я важливий і моя робота потрібна.
– Що в твоїй роботі найскладніше? Ти працюєш у прифронтових громадах, де щодня лунає повітряна тривога і ймовірність обстрілів дуже висока. Як за таких умов вдається налагоджувати робочі процеси?
На мій погляд, люди, які живуть недалеко від фронту, психологічно вже звикли до нинішніх реалій. Я, наприклад, живу в п’ятиповерхівці, а під’їзд у сусідньому будинку повністю зруйнований через пряме влучання ракетою. Сьогодні вже якось набагато простіше, ніж було в перші місяці повномасштабного вторгнення. Ми, на жаль чи на щастя, адаптувалися, навчилися дбати про свою безпеку і жити поряд з війною. Щодо налагодження робочих процесів, то тут усе просто: я, як нормальна людина, хвилююся за своє життя, але є ті, кому набагато складніше. І моє завдання — їм допомогти.
– Зараз ти разом з командою працюєш над реалізацією проєкту «Надання життєво необхідної допомоги у підготовці до зими, забезпеченні предметами першої необхідності та житлом для постраждалого від конфлікту населення в Україні». У чому, на твій погляд, його важливість?
Мета цього проєкту — вирішити нагальні потреби, які ускладнюють роботу установ і надання послуг громаді. Передусім йдеться про заміну вікон, перекриття покрівель, ремонти санітарних зон, забезпечення бойлерами людей, які там постійно живуть, і переобладнання приміщень з урахуванням доступності для кожного.
У більшості відібраних установ ремонт востаннє робили ще за радянських часів. В одному з МТП ( місце тимчасового проживання – примітка інтерв’юерки) ми ремонтуємо санвузли й душові кабіни, забезпечуючи людям доступ до базових потреб. Вікна місцевої лікарні довго були вибиті після прильоту й забиті ДСП. Її пацієнти не бачили денного світла й не мали можливості провітрити палати. Дуже часто, коли ми приїжджаємо на об’єкт, люди цікавляться нашою метою. Говорячи з ними, розумієш, як важливо елементарно мати змогу вмитися в комфортних умовах і провітрити кімнату.
– На якому етапі зараз впровадження проєкту? Що станом на сьогодні вже в роботі?
Зараз активна фаза реалізації: з усіма шістьма інституціями в Запоріжжі підписано договори щодо проведення ремонтів. В одній установі ми вже навіть повністю замінили всі вікна. В усіх інших закладах ремонти ще тривають. До кінця року, сподіваюся, ми закінчимо розпочате.
– Як ти бачиш розвиток гуманітарного сектору після закінчення війни? Чи маєш намір продовжувати роботу в цьому напрямі?
Гадаю, що ми будемо активно працювати над відновленням інфраструктури міст, потім — розбудовувати їх. Позаяк я інженер, то бачу в цьому процесі й себе. Після подолання наслідків війни нам слід створювати нові центри, коворкінги й осередки для молоді, щоб у неї була можливість збиратися, продукувати ідеї та втілювати їх тут, в Україні, а не за кордоном. А ще розвиток гуманітарної сфери має бути спрямований на повернення наших громадян додому. Вірю, що так і буде…
Матеріал підготовлено у рамках проєкту «Надання життєво необхідної допомоги у підготовці до зими, забезпеченні предметами першої необхідності та житлом для постраждалого від конфлікту населення в Україні» реалізується БФ «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки NACHBAR IN NOT.