Допомога населенню з відновлення домогосподарств після наслідків війни – є однією з головних цілей проєкту. Саме для цього, у місті Миколаїв працює соціальний хаб. Це простір, в якому люди можуть не лише самостійно полагодити свої речі, взяти в оренду різні інструменти, але й за потреби викликати майстра до дому для дрібного ремонту.
За майже рік роботи соціального хабу, його послугами скористалися більш як 4 тисячі жителів та жительок Миколаївської області. З них, 1100 людей отримали допомогу від наших майстрів, які працюють на виїздах. За попереднім викликом, фахівець хабу приїздить додому та займається дрібними побутовими ремонтами.
Неодноразово, по допомогу до соціальної майстерні зверталася пані Людмила. Жінка є вимушено переміщеною особою, нині вона на пенсії та самотужки виховує чотирьох онуків. Тож справитись з усіма проблемами по домогосподарству їй дуже важко.
«Ми уже разів 5 викликали майстрів. Вони допомогли нам зробити прості речі, на перший погляд: зібрати шафу для одягу, полички прибили, замки у двері нові поставили, у душовій прикрутили тримач, щоб не впав кому на голову. Це така робота, сама я її виконати не можу, а попросити про допомогу немає кого. Чоловік мій пів року тому помер. До цього разом із ним, пліч-о-пліч усі проблеми долали. Тепер я самотужки пристосовуюсь до нового міста та життя, маю облаштовувати новий дім», — розповідає жінка.
У Миколаїв пані Людмила разом із чоловіком та своїми 4 внуками переїхали ще у 2023 році із села Комишани, Херсонській області. Спакувавши найнеобхідніше, намагалися вивезти дітей у більш безпечне місце.
«Близько 8 місяців наше село було під окупацією. Те, що ми там пережили, нікому не побажаєш. Дуже страшно було за дітей. Кожен день молилася, щоб вони залишилися живі. Коли наше село звільнили від російських військ, ми гуртом зібрали речі та поїхали. Спочатку жили у школі-інтернаті, а потім нам дали кімнату і ми переїхали у гуртожиток. Тіснувато, але краще ніж під кулями», — ділиться своєю історією жінка.
Пані Людмила уже декілька років офіційно виконує обов’язки опікуна для своїх трьох внучок, яким 15, 13 та 9 років і внука, 11 років. Усі сили, енергію та кошти жінка віддає на виховання дітей.
«Так склалося життя, що за внуками доглядаю тепер лише я. Вони моя радість та мої промінчики сонця. Хочеться дати їм найкраще, що можу. З цього року перевела дітей із їх старої школи, де вони вчилися дистанційно, у гімназію. Тепер ходять на навчання, бачаться із однолітками, спілкуються і це дуже для них важливо. Старша внучка планує вступати у коледж, тому багато часу приділяє навчанню. Усі разом ми намагаємося максимально облаштувати наше нове житло, зробити його комфортним, щоб усім було затишно. Що правда, з цим дуже важко. У мене немає ні здоров’я, ні коштів, ні інструментів чи бодай досвіду, як відремонтувати кран чи закрутити шуруп. Єдине, що нас рятує — це хаб. Дуже добре, що є до кого звернутися та попросити про допомогу. Майстри професійні та кмітливі, прийшли та все швидко полагодили, зібрали. Я навіть уявити боюся, що б ми із дітьми робили, якби не ви і соціальна майстерня. Це так важливо, що таким як ми людям, які втратили практично все що мали, є до кого звернутися», — із вдячністю наголошує пані Людмила.
Миколаївський Соціальний хаб працює у рамках проєкту, який реалізують Благодійна організація «Благодійний Фонд «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» та німецька гуманітарна організація «Sign of Hope» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO).
