Жителі Юльївки зазначають, що питної води не мали ще до війни. Хоча в громаді є свердловина, однак не вистачало потужностей для її обслуговування та очищення труб. Через що люди не мали доступу до питної води впродовж багатьох років. З війною потреба лише загострилася.
— Ви такі молодці. Навіть не уявляєте, як нам допомагаєте. Навіть просто поспілкуватися з вами — важливо. Наше село в такому жаху живе і стільки «прильотів» пережило. Тому ваша підтримка потрібна навіть просто, щоб заспокоїтися, — каже Лариса Іванівна, яка отримала від нас допомогу.
Лариса Іванівна працює завідуючка філії з надання гуманітарної допомоги. Жінка розповіла, що власне вона одна із засновниць групи в соціальній мережі Facebook, де публікують усі оголошення про гуманітарну допомогу в Юльївській громаді.
— У нас зараз проживає на території 191 людина, але підписано 200. Це родичі тих, хто або не має доступу до інтернету, або виїхав і вони допомагають орієнтуватися в об’явах. Наша комунікація дуже ефективна, ми швидко доводимо до відома всіх, що треба заповнити анкету, зареєструватися або прийти в певний час до зазначеного місця, щоб отримати допомогу. Якщо ми бачимо, що хтось не помітив повідомлення, ми також телефонуємо і проговорюємо це, — розповідає жінка.
Завдяки такій комунікації і є люди, які готові також підійти, щоби допомогти координаторам з організацією роздачі гуманітарної допомоги. Також кожен може допомогти людям, які не мають змоги особисто прийти за гуманітаркою — їм підвозять під будинки.
— Ви коли нам привезли воду, це були тонни! Нам необхідно було швидко все розвантажити. Завдяки нашій групі ми зробили це за 15 хвилин. Єдине, що затягує процес — ми не можемо збирати багато людей в одному місці, через велику кількість «прильотів», — завідувачка.
Село Юльївка знаходиться в Новоолександрівській громаді Запорізької області. Воно знаходиться поруч із лінією фронту.
Нині проживає 39 родин, з яких 34 — з дітьми. Усього дітей на території 40. Цьогоріч були два найбільші обстріли села, через які були й загиблі, і поранені. Це сильно вразило мешканців Юльївки, додає Лариса Іванівна. Після цього люди стали обережнішими та ховатися, як чутно тривогу.
Так само російські атаки впливають на демографію в селі. Як тихо — люди повертаються до своїх домівок, а як знову гупає — виїжджають. Переважно залишилися люди похилого віку, яких важко вмовити виїхати.
Лариса Іванівна теж разом із родиною виїздила із села ще у 2022 році. Тоді вона разом із паралізованою мамою була в Запоріжжі, а її донька разом із малою дитиною виїжджали до Болгарії. Проте згодом уся родина повернулася до рідного села.
Дочці було важко прижитися на чужині з іншим менталітетом та традиціями, а Ларисі Іванівні — знайти недороге житло та роботу з гідною заробітною платою.
— Мені 55. У такому віці ми нікому не потрібні. Зарплату пропонували до 3 тисяч, а квартира коштувала 4–5 тисяч, — згадує жінка. — Не розумію, чому наша держава так погано ставиться до ВПО. У нас тут теж живуть переселенці з Гуляйполя, з Донецька, Оріхова. Ми громадою їм допомагаємо й робимо все можливе, щоб їх життя було в інших фарбах.
Відтак Лариса Іванівно з усією сім’єю залишається вдома та допомагає іншим. Крім того, вона розповіла, що один із норвезьких фондів вирішив допомогти з очищенням води у свердловині, тож можливо скоро мешканці села матимуть питну воду.
— Хотілося б, щоби деякі люди були добрішими і вдячними фондам, які нам допомагають. Я вдячна кожному за їхню щирість та ризик їздити на такі небезпечні території як наша, щоби допомагати іншим, — підсумувала Лариса Іванівна.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Реагування на ризики для життя та гуманітарні потреби постраждалого від конфлікту населення на півдні та південному сході України», який реалізовує БФ «ССС» спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.
