Уже понад рік у Миколаєві працює соціальний хаб. Простір, у якому люди можуть безкоштовно взяти в оренду необхідні будівельні інструменти, викликати майстрів для дрібного ремонту додому та скористатися послугами швейної майстерні. Відвідувачі хабу — жителі Миколаївської та Херсонської областей, які постраждали від війни. Більшість із них вимушено переміщені особи, у яких війна забрала практично все.
У швейній майстерні люди можуть не лише відремонтувати старе вбрання, але й пошити одяг чи домашній текстиль, оновити дитячі іграшки, перешити старі речі у нові. Усім відвідувачам швейного відділу допомагають дві кваліфіковані майстрині. Проте, є й ті, кому допомога фахівчинь не потрібна — адже шиття та робота за машинками завжди було частиною їхнього життя.
Улюблена справа, яка рятує життя. Історія пані Лариси
Вперше, голку до рук пані Лариса взяла у 10 років. Любов до шиття їй прищепила мати, яка й показала головні секрети роботи зі швейною машинкою. Наразі, жінці 85 років і все своє свідоме життя вона шиє. У соціальний хаб пані Лариса приходить часто. Зазвичай разом із своїм чоловіком, якому 90 років. Доки жінка працює за машинкою, пан Володимир чекає на дружину.
«Сьогодні пришла ось постільну білизну перешити. Минулого тижня теж приходила, кофтинку літню переробила, сукню залатала та штани чоловіку відремонтувала. Скоро літо, треба якось починати готуватися. Речей у нас небагато, тому слідкуємо за ними як можемо», – ділиться жінка.
Пані Лариса та її чоловік переселенці із Херсону. Після звільнення міста та через посилення обстрілів, вони зібрали невеличку сумку і поїхали до рідних у Польщу. Планували пробути там декілька місяців, а затрималися на 1,5 роки. Проте серце завжди залишалося в Україні. Тому, минулого року, пані Лариса знову подолала чималий шлях і повернулася на Батьківщину.
«Ми із чоловіком зараз орендуємо невеличку квартиру в Миколаєві. До Херсону їхати не наважилися. Там зараз дуже небезпечно та страшно. У рідному місті залишилося все — будинок, старе життя, друзі, знайомі, наша кішка Ася (за нею приглядає сусідка) та моя швейна машинка. Я майже все життя працювала в ательє, шила верхній одяг. Вдома машинка також була. Пам’ятаю, усі завжди просили щось підшити та полагодити: то штани вкоротити треба, то якісь речі порвалися, штори пошити, костюми дітям на свята. Для мене це була робота в задоволення. Моя старенька машинка “Чайка” пошила стільки одягу, що й уявити важко», – ділиться своїми спогадами пані Лариса.
Зараз шиття для пані Лариси — це не просто можливість зайнятися улюбленою справою, але й справжній порятунок для неї з чоловіком.
«Грошей, щоб купити новий одяг у нас із чоловіком не вистачає. Пенсія не велика. Все що разом отримуємо йде на оренду квартири, ліки та продукти. Нам багато речей віддають люди, але вони часто зіпсовані або ж завеликі. Тому я все перешиваю, десь накладаю латки, а іноді навіть фасон змінюю. Можна сказати — одягаю нас із чоловіком. Хаб нам дуже допомагає, постійно користуємося його послугами. Тут усе безкоштовно, для нас це дуже важливо. У вас такі гарні та сучасні швейні машинки. Працюють швидко і якісно. Я ще за такими ніколи не шила, тому звикаю. Коли працюю за ними, відчуваю себе молодою та вірю, що все буде добре», – з упевненістю наголошує пані Лариса.
Історія пана Валерія, який знову повертається до життя займаючись улюбленою справою
Пан Валерій також переселень із Херсону. Йому 72 роки. Уже більше року, як він разом із дружиною, був змушений залишити рідний дім та переїхав у Миколаїв.
«Ми у Херсоні були, можна сказати, до останнього. Пережили окупацію, практично звикли бо безкінечних повітряних тривог, вибухів та атак ворога. Проте, після чергового обстрілу наш будинок сильно постраждав. Жити в ньому уже було неможливо. Тому зібрали речі та поїхали у Миколаїв, бо він найближче до дому», – розповідає пан Валерій.
Із початком повномасштабної війни чоловік втратив не лише своє житло, але й справу, яку будував майже все своє життя. У рідному Херсоні у пана Миколи було невелике приватне підприємство на якому він шив рюкзаки та сумки. Сам розроблював усі моделі, сам їх і шив. Але, на жаль, війна внесла свої корективи.
«Був приліт по моєму підприємству, дуже сильний приліт. Врятувати на підприємстві майже нічого не вдалося. Те обладнання, яке вціліло довелося здати на металобрухт. Роботу всього мого життя було зруйновано та перетворено на гору сміття буквально за лічені години. Шиття було моїм хобі, яке я зумів перетворити на роботу», – зі смутком згадує чоловік.
Наразі чоловік продовжує шити, але виключно для себе. Часто приходить у хаб, щоб перешити речі, залатати старий рюкзак чи підшити дружині улюблену сукню.
«Хаб дуже допомагає нашій родині. Багато речей, які потребують відновлення я можу самотужки полагодити у майстерні та ще й безкоштовно. Для нас це важливо. Адже віддати ці речі в ремонт чи купити нову швейну машинку — це дуже дорого. Працювати в хабі завжди комфортно, все необхідне є під рукою. Сидячи за машинкою, я не лише допомагаю своїй родині зекономити кошти, але й роблю справу, яку люблю. Хаб повернув шиття в моє життя і дуже вдячний», – наголошує пан Валерій.
Миколаївський хаб знаходиться за адресою: вул. Маріупольська 13/9
Телефон майстерні: +38 050 449 53 22
Соціальний ХАБ працює у рамках проєкту, який реалізують Благодійна організація «Благодійний Фонд “Стабілізейшен Суппорт Сервісез»та німецька гуманітарна організація «Sign of Hope» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO).