30 листопада щорічно у світі відзначають день домашніх тварин. Цей день офіційно затвердили в 1931 році у Флоренції на Міжнародному конгресі прихильників захисту тварин.
В Україні ставлення до тварин регулюють Закони України «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство та полювання», «Про захист тварин від жорстокого поводження», «Про Червону книгу України» та іншими нормативно-правовими актами.
Всесвітній день тварин — це чудова нагода відзначити особливе місце наших улюбленців у нашому житті, а також нагадати людям про їхню відповідальність, підвищити свідомість суспільства щодо необхідності захисту тварин, а також привертати увагу широкої громадськості.
На честь цього команда Благодійного Фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» хоче познайомити читачів із домашніми улюбленцями.
Комунікаційна координаторка Інесса Курінна та її кіт Лексус
Лексу або Лексусу 13 років. Він — канадський сфінкс. Його улюблена їжа відварене куряче м’ясо.
«Наші знайомі були заводчиками сфінксів і в їх кішки народилося кошеня, яке так сказати не мало перспектив брати участь у виставках, бо з народження мав загнутий кінчик хвостика. Ми вирішили «всиновити» це кошеня, купивши його за символічні кошти. Це було ще коли ми жили на Донеччині. Наше рідне місто вже понад 10 років знаходиться в окупації. За цей час наш кіт став двічі переселенцем (у 2022 році ми виїхали з Північної Салтівки) і неодноразово змінював дім, але ми завжди були разом», — розповіла Інесса.
Через те, що Лексус немає шерсті, то для нього холоди це справжнє випробування. У цей час він потребує більш калорійного харчування, а також комфортний одяг: кофтинки і светрики. Крім того, на підлозі завжди лежить килимок, а вночі кіт спить із родиною.
«Найсмішніша історія була, коли наш котик влітку через відчинений балкон пішов у гості до сусідів. Вночі вони почули, що хтось їсть із мисок їх кішки на кухні й були, м’яко кажучи, здивовані. Першою його побачила старенька бабуся, яка розповідала потім, що подумала, що у їх кішки випала шерсть. На щастя їх онучка знала, що в нас є такий котик і вони швидко повернули нашого мандрівника додому», — посміхається Інесса.
Проєктна менеджерка Христина Олійник та її кіт на прізвисько Кіт.
Коту 4 роки. Його улюблена іграшка — мочалка з душу та резинка для волосся.
«Він — мій головний асистент, який відповідає за моє ментальне здоров’я», — каже Христина. Його знайшла подруга Христини на смітнику й назвала «Кіт», бо не хотіла до нього прив’язуватися.
Коли його віднесли до ветеринарної клініки, лікарі зауважили, що він народився з герпесом в очах [Що це — ред.] і, що «це чудо, що він бачить». Христина зазначила, що це не лікується, проте це не заважає Коту знаходити туалет, їжу, власницю та гратися з нею.
«Не дивлячись на те, що його знайшли на смітнику, зараз він поводить себе так, ніби це він мене знайшов на смітнику. Коли немає опалення і електрики, він робить собі гніздо з моєї ковдри, і там і мурчить. Якщо я вдома, то він залазить до мене й так ми і гріємось. Він дуже лагідний, любить людей, і завжди свариться на мене, коли я повертаюсь ввечері додому, Краде всі мої резинки для волосся і всіх подруг, які приходять у гості», — розповідає про свого улюбленця Христина.
Крім того, Кіт дуже активний та потребує багато уваги. Дуже голосно мурчить та любить робити масаж Христині, стрибаючи всією вагою на спину.
Комунікаційний координатор Ігор Колосовський та його пес Лакі
Порода Лакі — мальтипу. Йому 1 рік. Любить сир. Улюблена іграшка: канатики
Ігор разом із дружиною вже давно хотіли прийняти до свого дому чотирилапого. Вони багато переглядали оголошень та одного вечора в Хмельницькому родина зустріла Лакі.
«Побачивши його вперше, ми зрозуміли — це любов із першого погляду. Він був найактивнішим серед своїх братів і сестер: бігав, грався і, як кульмінація, заліз на голову своєму братові. Ну як тут втриматися? Лакі став не просто улюбленцем, а справжнім членом родини», — розповів Ігор.
Головна пристрасть Лакі — сир. Від одного лише погляду на нього він готовий виконувати будь-які команди.
«Лакі — песик-дипломат, він знаходить спільну мову з усіма тваринами. Але особливий шарм у нього в спілкуванні з людьми. Без людей йому важко. Якщо раптом він залишається вдома сам, відразу починає співати свої «арії»», — сміється Ігор.
Оскільки Лакі в холодну пору року потребує одягу. Наразі він має колекцію яскравих костюмчиків, які підкреслюють його добродушний характер, додає власник.
Наш Лакі — це комбінація радості, доброти та трохи витівок. Життя з ним стало набагато яскравішим і веселішим. І кожен день із ним ми тільки більше переконуємось: це було найкраще наше рішення.
Програмна директорка Ольга Іванова та її миші піщанки
В Ольги живе 8 мишей-піщанок. Їх так називають через те, що ці гризуни походять із пустелі.
«Вони схожі на ховрахів, або звичайних мишей. Але вирізняє їх хутряний хвостик. Миші дуже рухливі та активні. Так склалося, що це єдині тварини, на яких в мене немає алергії. Усе почалося з мишки Клари, яку я завела перед повномасштабним вторгненням. Ми разом переживали евакуацію, адаптацію до життя в Польщі. Клара дуже підтримувала мене та відволікала від сумних думок», — розповідає Ольга.
Поступово проєктна директорка стала заводити більше мишей, забираючи їх із різних організацій, що займаються допомогою гризунам. Так з’явилися Гарі та Естер, Нансен та Бьорн, Беккі та Еммі, Брі та Уно — єдиний хлопець у компанії. Для нього це тимчасовий дім і Ольга шукає йому нових власників. Ці гризуни живуть виключно парочками, інакше в них може розвинутися депресія.
Найбільше вони полюбляють копати тунелі та їсти насіннячко. Оскільки в них постійно ростуть зуби їм важливо щось гризти: палички, картон. Кожен із гризунів має свій характер.
«Хтось любить більше спати, хтось більш активний і перевертає коробку, у якій живе, догори дригом, хтось більше любить бігати в колесі і гризти картон і завжди шукає, що ще можна погризти. Але вони не дуже люблять, коли їх беруть на руки. Найцікавіше — спостерігати за ними», — ділиться власниця.
Як пояснює Ольга, в Україні досі існує думка, якщо тварина мала, то їй достатньо невеликої клітки. Проте будь-які гризуни потребують просторих акваріумів, вольєрів чи кліток, щоби не хворіти на депресію та не сходити з розуму.
«Хотілося б аби більше людей знали, що не лише коти й собаки заслуговують на увагу і дбайливе ставлення, а й найменші істоти. Вони не дешевий замінник м’якої іграшки, а компаньйони і друзі», — підсумувала Ольга.
Регіональна координаторка Валентина Косюк та її котик Зефір
Валентина назвала кота Зефір, оскільки він повністю білого кольору та має рожеві лапки. Зефіру 6 років. Його знайшли на вулиці.
«Шість років тому, ми просто виходили на вулицю і зустріли маленьке кошеня, над яким знущалися діти. Ми вирішили його забрати», — згадує Валентина.
Відтоді котик має свій дім. Він дуже любить креветки та сиру телятину. А ще має улюблені іграшки: мишу та м’яч.
«Він ніколи не залишається один. Він постійно в оточенні нашої родини. Зефір спить зі мною, зранку будить, чекає на мене з душу. Ми разом п’ємо каву, навіть коли я працюю — він спить біля мене», — розказує Валентина.
Коли стає холодно, то Зефір часто гріється під ковдрою в ліжку. Проте він також дуже любить пледи, які задля нього розкидані по всій квартирі, а також м’які та пухнасті кофти, у які дуже любить занурюватися.
Проєктний асистент Едуард Пшеничний та його собака Джессі
Джессі два місяці. Вона метис. Едуард познайомився з нею під час відрядження в Миколаєві в одному з молодіжних просторів.
«Її [Джессі-ред.] знайшла дівчинка, яка працювала в молодіжному центрі. Вона вже довгий час шукала собаці родину. Я майже кожного дня приходив у центр, аби приділити їй увагу і вирішив, що забираю її собі. 9 годин у потягу Миколаїв-Київ і вона вже новий член родини», — розповів Едуард.
Уже майже місяць Джессі має свій дім. Оскільки вона ще маленька, то разом із власником собака вчить команди, ходить на вулицю гратися з подружкою Чіхуахуа, а також багато грається іграшками або разом лежати на ліжку. Улюблена іграшка Джессі — плюшевий кролик.
Координаторка баз даних Леся Пацеля та її котики та собака
У Лесі живе собака Тео, якому 1,3 роки. Порода: коллі. Також три коти: Гріня — шотланський висловухий, йому 13 років, дворняга Коржик, якому 7 років та метис британки Шанті — 3 роки.
Кота Гріню подарували сину Лесі на день народження. Коржик, із Сум, залишився в родині Лесі від друга, який через переїзд в інше місто не зміг забрати його із собою. Шанті, кішка чоловіка, народилася у Харкові, а Тео, який народився в Дніпрі, чоловік подарував Лесі.
«Гріня дуже поважний кіт і самий не дружелюбний, любить спати десь зверху. Коржик із Шанті дуркують. А Тео постійно «мучає» Коржика. Шанті в нас як «домушник» по кастрюлях: вона або скидає всі на підлогу для всіх, або лише кришку підіймає і сама смакує. Якось була історія: забирала чоловіка з роботи, він каже: давай заїдемо на заправку, там смачний сендвич із тунцем. Я відмовила, бо вдома приготувала вареники на пару з картоплею, улюблені чоловіка. Приїхали додому, а на полу миска з кришкою і лише 2 погризаних вареника 30 залишилося», — сміється Леся.
Регіональний координатор Дмитро Хрипко та його кішка Буся
Шотландській висловухій кішці Бусі 7 років.
Кішці було близько 2-х місяців, коли її подарували Дмитру.
«Вона злякалася і заховалася під ванною. Ми її кормом виманювали. Я був дуже задоволений, бо вона має характер і, можливо, схожа на мене», — каже Дмитро.
Її улюблені ласощі: вітамінки, вологий корм та куряче філе.
«Це дуже приємне відчуття, коли приходиш додому, а тебе біля дверей зустрічає кішка. Ти спочатку її годуєш, потім сам їси, а потім, коли дивишся телевізор, вона лягає тобі на руку. Вона як маленький антистрес. А ще, мені подобається, як вдома стає холодно, коли лежиш у ліжко, вона лізе під ковдру і вам разом стає тепліше», — пояснює власник Бусі.
Крім того, додає Дмитро, Буся має звички як у людей: може сидіти чи обпиратися об бильце як людина.
СММ фахівчиня Надія Заславська та її собака Бімуся
За паспортом собаку звати Біма, але Надія називає її Бімуся або Бімка, «бо вона на це ім’я радісно відгукується».
Бімусі близько 10 років. Вона переселенка з Миколаєва, раніше жила в притулку.
«Вона мала важке життя в Миколаєві. Спочатку жила в родині, з якої її вилучили до притулку. Через тяжкі обстріли навесні 2022 року її разом з іншими собаками вивезли в Київ. У липні цього ж року я побачила її фото в соцмережах притулку. Спочатку я хотіла маленького песика хлопчика, бо думала, що з дівчатами важко. Але коли побачила очі Бімусі — зрозуміла, що це моя собака», — зізнається Надія.
Коли Надія пішла забирати собаку, її попереджали, що Бімуся вже старенька і хвора: немає половини хвоста і зубів, схильна до панік та істерик. Вона майже не виходила з клітки. Проте нашу колегу це не зупинило і зараз Бімуся має щасливе життя в люблячій родині.
За цей час Надія та Бімуся змінили кілька разів житло. Зараз Бімуся має великий лежачок, але найбільше любить спати на дивані чи ліжку, біля своєї людини. Під час перших блекаутів у 2022 році Бімуся спала з Надею під ковдрою в ліжку, бо було дуже холодно, і притискала холодні лапки до неї.
«Коли Бімуся лише приїхала додому, то була дуже залякана й не вірила, що можна жити в кімнаті на власному ліжечку, а не в коридорі на підлозі. У неї був шок, коли вона зрозуміла, що їй всюди можна, дають їсти різну смачну їжу, не виганяють», — радісно розповідає колега.
Оскільки Бімусі дуже подобаються овечки, подруга Наді та “хрещена Бімусі” подарувала їй іграшкову овечку. Вона настільки до неї прив’язалася, що постійно ходила з нею в пащі і навіть будила Надію, якщо десь губила іграшку. Ба більше — без овечки поряд вона не лягає спати.
Регіональна асистентка Світлана Кім та її кішка Контузія
Контузії приблизно 3 роки.
«У березні цього року російська ракета влучила в приватний сектор у Запоріжжі. Тоді постраждало дуже багато будинків, одним із яких виявився будинок Контузії. Ми працювали на місці влучання з волонтерами й допомагали постраждалим прибирати розбите скло, уламки, завали», — згадує Світлана.
У будинку, де жила Контузі у двох кімнатах дах обвалився повністю. Чоловік, що там жив був волонтером та незадовго до цього вступив до ЗСУ та мав їхати на навчання.
«У ту ніч вони вдвох із кішкою Масею чудом вціліли, але втратили геть усе. Скільки горя було в його очах. Він знав, що не зможе більше піклуватися про кішку і прийняв важке для себе рішення віддати її. І я забралу Масю додому. Майже одразу до неї прилипла інша кличка, спочатку, як жарт, а потім це увійшло у звичку. Отак у нас і з’явилась Контузія», — додає Світлана.
Контузія любить свіжі овочі, особливо огірки. Коли стає холодно, улюбленим місцем Контузії стає системний блок від комп’ютера, а коли спекотно — спить на спині. Вона не вміє нявкати та вдвічі набрала вагу за цей період життя зі Світланою.