Як люди, які покинули роботу через окупацію, можуть поновитися на посадах після звільнення їхніх населених пунктів? Про це в ефірі Громадського радіо провідна юристка БО “БФ “ССС” Оксана Савицька розповіла журналістці Валентині Троян. Наводимо найважливіше з цього ефіру в нашому матеріалі.
Також слухайте повний ефір на Громадському радіо.
— Зараз на новоокупованих територіях люди звільняються: хтось вирішує поїхати, тому розриває трудові угоди, хтось просто через тиск окупаційної адміністрації йде з посади. Отже, якщо з початком окупації людина працювала певний час, а потім вона вирішила звільнитися, це юридично визнається Україною чи ні?
— З цим питанням до нас звертаються люди з Луганщини, Донеччини, Херсонщини, Запорізької області. Всюди різні ситуації, різна практика. І, так само, ці території були окуповані по-різному: десь були запеклі бої й не було доступу до інформації, не було зв’язку. А деякі території, як більшість громад Херсонщини, були окуповані без бойових дій і ще певний час деякі підприємства продовжували працювати в начебто звичному режимі.
Тому в першу чергу варто поцікавитися, чи мав керівник повноваження звільняти людину. Бо установа, яка залишилася в окупації, або може далі працювати, або ні. У випадку, коли не може, приймається відповідне рішення або керівником цієї установи, або керівником установи, якій ця установа підпорядковується чи якою вона була створена. Щодо комунальних установ приймається рішення органами місцевої влади, які можуть, наприклад, призупинити діяльність певної організації, установи або підприємства у зв’язку з тим, що вони не можуть далі виконувати свої обов’язки в умовах окупації або бойових дій. Відповідно, після цього, якщо якісь умови додаткові не передбачені таким рішенням, повноваження керівника такого підприємства припиняються, він вже з того моменту перестає бути, власне, керівником. Відповідно, будь-які рішення, які приймаються керівником без повноважень, є незаконними.
Якщо ж ніяких рішень щодо припинення діяльності установи чи організації не приймалося, то дійсно наказ, який керівник підписує, є чинним, і ті записи, які вноситься в трудову книжку людини, є законними, якщо людина звільняється за власним бажанням. Але тут потрібно вивчати кожну окрему ситуацію: якщо людина написала заяву під тиском, то дійсно можна в судовому порядку поновитися на роботі.
Також, якщо окупаційна влада створює на базі установи чи організації іншу юридичну особу при окупаційних органах влади, змінює назву, тоді це вже з точки зору українського законодавства інша установа чи організація, записи її керівництва в трудову книжку не є чинними в Україні.
— Чи можуть пенсіонери, які виїхали з непідконтрольних територій, довести стаж роботи?
— Щодо пенсійних питань дуже розгалужена система. Тому, що є пенсіонери, які були внутрішньо переміщеними особами до 24 лютого, до повномасштабного вторгнення, і стосовно них діють одні норми законодавства. Стосовно пенсіонерів, які стали ВПО після 24 лютого, діють інші норми. Процес цей дуже індивідуальний, але, хочу зазначити, що державні органи центральної влади на початку повномасштабного вторгнення дуже багато зробили для того, щоб максимально розвивати й документообіг, й доступ до інформації. У пенсійного фонду є всі відомості стосовно трудового стажу, сплати страхових внесків, звільнення, прийняття людини на роботу. Можливо, не всі роботодавці встигли оцифрувати трудові книжки, але в більшості випадків трудовий стаж є в системі. Й тому, навіть якщо в трудовій книжці є якийсь запис, який не відповідає нормам чинного законодавства, це питання можна вирішити. Можна довести, в тому числі шляхом звернення до суду, шляхом долучення додаткових документів, довідок, навіть показників свідків — колег по роботі. Зараз є механізми, за допомогою яких можна довести факт роботи в певній організації.
— Чи розривається стаж, якщо людина звільнилася, а потім намагається поновитися на посаді після деокупації?
— Якщо людина звільнилася і був наказ про звільнення, то дійсно трудові відносини розриваються. Якщо ж ми кажемо про те, що є ознаки незаконного звільнення, наказ можна оскаржити в судовому порядку. Тоді людина може поновитися на роботі з тієї дати, з якої вона була незаконно звільнена, і за час вимушеного прогулу їй нараховується компенсація, поновлюється заробітна плата, сплачуються страхові внески за весь цей час. Відповідно, стаж зараховується.
— Розкажіть, будь ласка, про успішні кейси поновлення на посадах.
— Дуже багато таких історії. До нас звертаються в тому числі працівники установ соціального захисту населення. Доволі часто люди були вимушені поїхати, щоб убезпечити себе та свої родини. Вони не звільнялися, а просто виїхали та й все. Тепер вони готові повернутися назад і продовжити працювати. І постає питання, як і в роботодавця, так і в працівника, а як нам, власне, відновити діяльність? Як отримати доступ до всіх реєстрів, відновити електронні підписи, нарахувати всі виплати? Це дуже об’ємна робота, але в результаті люди дійсно повертаються на посади. Так само є випадки, коли людей звільняли навіть без їхнього відома, але вони хочуть поновитися. Ми допомагаємо їм підготувати документи для звернення до суду, щоб відновити свої порушені права.
— Наразі правоохоронці час від часу повідомляють про затримання рятувальників. Вони, як і медики, часто залишаються на окупованих територіях і обґрунтовують це тим, що за будь-яких обставин мають виконувати свою роботу. Але до рятувальників більш прискіпливе ставлення, ніж до медиків, — вони притягуються до відповідальності як колаборанти, бо входять до системи МВС.
— Дійсно, є певна специфіка цієї професії, на відміну від тих самих медиків, які теж рятують життя людей. Але й тут ситуації бувають різні. Коли оголошується підозра у вчиненні певного кримінального правопорушення, а колабораціонізм це кримінальне правопорушення, то проводиться розслідування і з’ясовується, що керувало людиною, коли вона вчиняла певні дії, а також до яких наслідків це призвело. І вже відповідно до цього суд або визнає людину винною, або не винною. Тим паче там дуже великий діапазон щодо покарання: починаючи від штрафів й закінчуючи довічним ув’язненням.
— На одному із заходів виконавчий директор Української Гельсінської Спілки з прав людини Олександр Павліченко висловив таку думку: він впевнений, що було б правильно не притягувати до відповідальності співробітників пенітенціарної системи, якщо вони опинилися в окупації й продовжують роботу, бо не було наказу на евакуацію. Але, залишаючись працювати у тих СІЗО, які вже в окупації, вони утримують не лише затриманих українськими правоохоронними органами людей, а й викрадених окупантами. З одного боку, дійсно, не було наказу евакуюватися, але вони можуть все ж відмовитися працювати в таких умовах.
— Це дуже складне питання, одне з дискусійних питань ще з 2014 року. Воно підіймалося щодо Донецького СІЗО, стосовно тих працівників, які там залишилися. Я особисто спілкувалася з колишнім керівником Донецького СІЗО і його позиція була наступною: а як мали поводитись працівники, невже вони мали просто піти? Працівники все ж охороняли людей, які чекали на рішення суду, які, можливо, скоїли тяжкі злочини, і як ви собі уявляєте, вони мали просто відкрити всі грати та випустити потенційних злочинців на волю? Вони виконували наказ і не мали права покинути СІЗО. В такій ситуації кожен працівник був змушений вирішувати самостійно, як необхідно вчинити: виконувати наказ і охороняти цих людей, забезпечуючи безпеку мирних мешканців цього міста, чи покинути службу. Всі рішення мають бути вчасними, і вони мають прийматися тими людьми, які несуть відповідальність, власне, керівництвом.
Дякуємо Оксані Савицькій за її участь в ефірі та висвітлення особливостей трудового права в умовах війни.