Регіональна координаторка фонду в Запорізькій області Оксана Левада працює в БФ «ССС» більше року. Доти вона активно волонтерила й з перших днів повномасштабного вторгнення разом з іншими готувалась до оборони міста та рятувала переселенців.
Про те, як її робота у Фонді змінює життя людей у Запоріжжі та якої допомоги бракує місту, читайте в цьому матеріалі.
- Оксано, що передувало твоїй роботі у БФ «Стабілізейшен Суппорт Сервісез»?
До повномасштабного вторгнення я певний час працювала в будівельній фірмі. Після 24 лютого 2022 року почався новий етап мого життя. Я живу на околиці Запоріжжя, тож у перші дні війни разом з іншими готувалася протистояти ворогу: містяни насипали в мішки пісок, будували барикади, готували укріплення й просто на вулиці зварювали протитанкові їжаки… Я не могла сидіти склавши руки. Залишатися вдома, в умовній безпеці, було страшніше, ніж працювати разом з іншими.
Уже в березні в Запоріжжя почали приїздити люди з окупованих територій. Їх було так багато, що я відчула необхідність приєднатися до групи волонтерів, які приймали й розселяли переселенців.
Тоді я думала, що бачила вже все можливе горе людей, — але насправді дуже сильно помилялася. Згодом сталося найстрашніше — до нас почали їхати з окупованого Маріуполя. Мені важко про це навіть згадувати: побиті машини, голодні люди, діти без батьків, яких просто всунули в автівку, щоб урятувати.
Я чула сотні жахливих історій, від яких холоне кров. За словами маріупольців, яким вдалося виїхати, ворог міг пропустити одну колону людей, а іншу розстрілювати. Ми справді приймали поранених. Доїжджали, на жаль, не всі…
- А у тебе самої ніколи не виникало думок виїхати в безпечніший регіон чи за кордон?
Запоріжжя — моє рідне місто, і я готувалася його обороняти всіма можливими способами. У мене ніколи не виникало навіть думки залишити свій дім. Я хочу пережити все разом з містом. Тим паче що зараз, працюючи у Фонді, я можу допомогти йому більше, ніж раніше.
- Поговорімо про твою роботу в Фонді детальніше. Чим вона тобі подобається?
Розпочну з того, що доєдналась до команди БФ «ССС» випадково. У березні 2023 року я дізналася про вакансію інженера й вирішила спробувати, бо відчувала потенціал і вже мала волонтерський досвід. Пройшла всі необхідні етапи — і мені запропонували посаду регіонального координатора. Зараз я розумію, що випадковостей не буває. Фонд —це місце, де я, жінка, не маю кордонів у своїй професійній реалізації. Це велика і дружня сім’я однодумців, де поважають думку кожного і спільно втілюють важливі проєкти.
- Що найскладніше можеш виокремити у своїй роботі? Ти з регіональною командою працюєш у прифронтових громадах, де щодня лунає повітряна тривога, їздиш у населені пункти, де ймовірність обстрілів дуже висока. Як за таких умов вдається досягати поставлених цілей?
Попри щоденні загрози й часті прильоти, у Запоріжжі все працює. Ми, українці, — люди адаптивні, вже навчилися жити й працювати від тривоги до тривоги. Я розумію свою місію на роботі — допомагати людям, які опинилися в набагато складніших життєвих обставинах, ніж я. Так, буває інколи страшно, і це абсолютно нормальна реакція здорової людини. Втім, набагато страшніше стає, коли думаю, що все, що ми робимо, може раптом зупинитися. А зупинитися ми не маємо права, бо в Запоріжжя досі приїздять переселенці. Уявіть на хвилинку, що люди з окупованих територій їдуть у Росію, звідти в Білорусь, а потім у Польщу — і потрапляють в Україну, в Запоріжжя, щоб бути хоча б поряд зі своїми поки що окупованими домівками. Коли я чую їхні історії, бачу їхні зламані долі, то розумію, що треба засукати рукави і йти працювати ще більше…
- Зараз Ви разом із командою працюєте над реалізацією проєкту «Надання життєво необхідної допомоги у підготовці до зими, забезпеченні предметами першої необхідності та житлом для постраждалого від конфлікту населення в Україні» (NIN). У чому, на Вашу погляд, його важливість?
У Запоріжжі через часті прильоти дуже багато інституцій зазнали суттєвих руйнувань. Влада міста сама не може впоратися з такими масштабними викликами й руйнаціями. А цей проєкт якраз покликаний допомогти там, де це найбільш потрібно. Ми ремонтуємо місця тимчасового проживання переселенців, амбулаторії, соціальні інституції. Ми ставимо вікна в установах, де по соціальні послуги за місяць звертаються понад 2000 людей. Ми відновлюємо кабінети медичних закладів, щоб забезпечити батькам з дітьми комфортні умови огляду. Деякі установи, до речі, ми вже відремонтували.
- Яких проектів бракує в Запоріжжі з огляду на поточну ситуацію? Які потреби ти бачиш у людей?
Наше місто прифронтове, тому умови життя тут нелегкі, особливо для переселенців. Звичайно, наш Фонд і так дуже багато робить для їхньої всебічної підтримки: ремонтує заклади, де вони живуть, роздає гуманітарну допомогу й грошові виплати. Але місту зараз теж необхідна увага і підтримка донорів. Гадаю, що потрібно якомога більше таких проєктів, як NIN, які не будуть спрямовані тільки на індивідуальну допомогу, а охоплюватимуть різні сфери й велику кількість людей.
- Оксано, тебе в команді Фонду всі знають як оптимістичну людину, яка завжди усміхається, жартує й має гарний настрій. Як тобі вдається зберігати позитив у таких складних реаліях?
Ми всі за час повномасштабної війни переживаємо якісь власні трансформації: на щось уже так гостро не реагуємо, багато що переоцінюємо. Кожен день в умовах війни має неабияку цінність: прокинулася зранку здорова — це вже велике щастя, якому варто радіти. А усмішка і гарний настрій — це теж наша зброя, яка демонструє нашу незламність!
Матеріал підготовлено у рамках проєкту «Надання життєво необхідної допомоги у підготовці до зими, забезпеченні предметами першої необхідності та житлом для постраждалого від конфлікту населення в Україні» реалізується БФ «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» спільно з міжнародною гуманітарною організацією CARE за підтримки NACHBAR IN NOT.