Прийняти майже 2000 переселенок та переселенців — з таким викликом зіткнулася Ананьївська громада на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Сьогодні громада й далі підтримує кожного й кожну, хто знайшов прихисток на її території, координуючи роботу з місцевою Радою ВПО. Ми поговорили з Оксаною Ярем, начальницею відділу охорони здоров’я та соціальної політики Ананьївської міської ради, про роботу її команди у воєнну добу, актуальні потреби ВПО та плани відділу на 2024 рік, серед яких — покращення медичних послуг і розвиток культурного центру для переселенок/ців.
Оксано, розкажіть про вашу громаду. Скільки переселенок/ців вона прийняла з лютого минулого року?
Місто Ананьїв розташоване на півночі Одеської області в Подільському районі. Населення громади — майже 24 000 людей, переважно пенсійного віку, молодь виїжджає. На початку військової агресії до нас приїхала 1971 людина. Це були переселенки/ці з Миколаївської, Київської, Запорізької областей — майже з усіх регіонів, де велися бойові дії. У середині 2023 року ВПО стало менше: ті, хто могли, повернулися до своїх осель. Сьогодні на території громади проживає 1371 внутрішньо переміщена особа. В основному це люди пенсійного віку з окупованих областей. Вони перебувають у дуже скрутному становищі: потрапили в інше місце й потребують значної соціальної уваги з боку громади.
Які ключові завдання вашого відділу? Як давно працюєте в ньому? Яке навантаження як соцпрацівниця відчуваєте зараз?
На посаді начальниці відділу охорони здоров’я та соціальної політики Ананьївської міської ради працюю із січня 2021 року, практично із часу створення Ананьївської міської територіальної громади. До цього майже 12 років працювала начальницею відділу освіти. Загалом маю значний стаж державної служби — понад 20 років.
Наші структурні підрозділи — первинка (первинна допомога — прим. ред.), швидка допомога та Ананьївська міська багатопрофільна лікарня, яка ефективно працює і надає медичні послуги мешканцям громади. Другий напрям роботи — соціальний захист, який включає широкий спектр соціальних послуг.
Наш відділ маленький — начальниця і два головні спеціалісти, проте маємо велике коло обов’язків, які лягають на кожного. Багато роботи, яку потрібно робити щодня, до того ж постійно зʼявляється нова інформація, яку потрібно опрацьовувати. Звісно, з початком воєнних дій роботи додалося. З перших днів реєстрували, розселяли переселенців, надавали їм соціальні послуги.
Що для вашого відділу стало найбільшим викликом та успіхом від початку повномасштабного вторгнення?
Найбільшим викликом було прийняти за два тижні майже 1000 людей. У членів громади багато родинних зв’язків з Одесою і Києвом, тому чимало з них зупинилися в родичів. Але десь 600 людей потрібно було розмістити, хоча фактично в нас не було приміщень. Ми співпрацювали з Одеським координаційним центром. Люди, які приїжджали в Одесу, телефонували прямо на мій номер і запитували, чи є місця. Тоді всі сиділи на телефонах, шукали місця для ночівлі, одяг, продукти, бо гуманітарки в перші дні не було. Місяць працювали 24/7, бо люди приїжджали і вночі.
Якщо озиратися назад, бачимо, що справилися. Хоча було непросто. Думали, що будемо комусь відмовляти, але цього не сталося. Коли людям було дуже важко, ми дали їм житло. Завдяки цьому вони змогли перебути тут хоча б місяць, а потім вирішували, що робити далі — залишатися чи їхати.
Які основні потреби ВПО в Ананьївській громаді?
Основна потреба — забезпечення переселенців паливом (дровами, вугіллям), тому що йде зима. Ми тісно співпрацюємо з ними, координуємо роботу з Радою ВПО. Маємо робочі групи в месенджерах, де оголошуємо про надання гуманітарної допомоги, заходи для ВПО та дізнаємося про їхні потреби. Крім палива, необхідні зимовий одяг, продукти, гігієнічні набори. Формуємо список потреб і щопонеділка надаємо його УСЗН Подільської райдержадміністрації.
Я бачила звіт за результатами соціологічного дослідження щодо доступності та якості надання соціальних і адміністративних послуг у громаді, яке провела БО БФ «ССС»: наші недоліки та переваги, із чим ми справилися, а де маємо надолужувати. Наприклад, у нас є багатодітні родини з-поміж ВПО — насамперед маємо допомогти їм. Зробити все можливе, щоби вони могли прожити зимовий сезон у комфортних умовах, щоби діткам було тепло. Працюємо над тим, щоби забезпечити їх зимовим одягом.
Наскільки сучасне устаткування, яке ми спільно з УВКБ ООН вам передали, полегшило вашу роботу? Які процеси вдалося оптимізувати?
Після того, як ми отримали нову техніку від УВКБ ООН, все йде швидше. Вдалося оптимізувати надзвичайно важливу для нас роботу — співпрацю з ВПО. Ми впорядкували всі особові справи — це одразу видно, якщо зайти до нашого кабінету. Тепер можемо швидко знайти інформацію про кожну внутрішньо переміщену особу, її контакти. Це дає змогу спостерігати за зайнятістю ВПО на території нашої громади.
Також нова техніка допомагає в роботі з нормативною базою. Ноутбуки працюють швидко, тож ми оперативно отримуємо інформацію. Друкувати легше, є на чому друкувати, є канцелярія, можливість сканувати документи. Ми дуже задоволені такою підтримкою.
Хочеться і надалі співпрацювати з такими організаціями, адже робота з ВПО, розвиток толерантного ставлення до них — важливі. Вони чекають від нас дій, які дадуть змогу почуватися мешканцями нашої громади, а не переселенцями.
Окрім нової техніки, що ще могло б покращити роботу вашого відділу?
Якщо говорити про відділ, нам потрібні меблі для компактного розміщення документів. Також ми хочемо створити невеликий хаб для ВПО — культурний центр, де вони могли б зустрічатися, спілкуватися, посидіти в інтернеті тощо. Поки проводимо такі зустрічі в бібліотеці, але вже придивилися окреме приміщення. Тож ми були б раді, якби УВКБ ООН могло забезпечити нас меблями та технікою для облаштування цієї локації.
Які головні якості фахівчинь та фахівців, які працюють у сфері соціального захисту, у системі людина — людина?
Людина, яка працює в системі соціального захисту, має бути насамперед толерантною. Так, ти маєш бути висококласним фахівцем, ерудованим, швидким. Але коли до тебе в кабінет заходить людина, яка потребує чогось під час війни, передовсім маєш бути людиною для неї чи для нього: прийняти, привернути до себе. У перші 10–20 секунд потрібно створити такі умови, щоби вона почувалася захищеною, зуміла заспокоїтися і сказати, чого хоче. Є люди, які потребують саме такого підходу. Такими були переселенці, які приїздили до нас.
Якщо говорити загалом, соціальний працівник повинен бути освіченим, мати досвід роботи, знати добре законодавство, орієнтуватися в сучасному житті, говорити українською мовою, уміти спілкуватися з людьми, толерантно поводитися, бути товариською, ввічливою, чемною людиною та певною мірою психологом.
Поділіться планами вашого відділу на 2024 рік. Які напрями хотіли б розвивати, окрім створення хабу для ВПО?
Насамперед прагнемо покращити роботу медичних закладів у громаді, зокрема Ананьївської багатопрофільної міської лікарні. Зараз у країні реалізується медична реформа, яка передбачає створення кластерних лікарень. Водночас наша громада за кількістю населення не дотягує до того, щоби мати такий медичний заклад. Через це можемо втратити лікарню — її можуть закрити. Тому проводимо велику роботу для того, щоби підвищити якість надання медичних послуг. Весь наш бюджет буде направлений на закупівлю необхідного обладнання та вдосконалення роботи лікарні.
Також працюватимемо з питаннями ВПО. Хочемо облаштувати їхнє життя, особливо тих, хто залишився зовсім без житла — маємо кілька таких людей. Можливо, виділимо кімнати в гуртожитках. Думаємо й щодо програми соціального захисту — надання житла хоча б у сільській місцевості, щоби люди могли мати власний дім.
Цей матеріал підготував Благодійний фонд «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» за фінансування Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Зміст цієї публікації є виключно відповідальністю БО «БФ «ССС» та не може використовуватися, щоб відобразити точку зору Агентства.
