Надія Рим — третя героїня щорічного проєкту «Люди соцзахисту», де ми розповідаємо про роботу інституцій соціального захисту населення в різних регіонах України. Надія вже десять років працює директоркою Територіального центру соціального обслуговування в Калуші. В інтервʼю вона наголошує на потребах не тільки підопічних терцентру, а й його працівниць і працівників, які надають соціальні послуги в Калуській громаді. «За мінімальну зарплату робити таку важку роботу хіба що ентузіасти можуть», — каже Надія, розповідаючи про свою команду.
До складу Калуської громади входять місто Калуш і 16 сіл. Працівниці й працівники терцентру регулярно долають чималі відстані, щоби відвідати самотніх людей, які потребують допомоги вдома. Щоби полегшити їхню роботу, ми передали установі шість велосипедів (три електричні й три механічні).
Які послуги надає терцентр, чого потребують його команда та підопічні (зокрема вимушені переселенці), що найважче в роботі соціальних працівниць/ків та які плани установи на наступний рік — про це ми поспілкувалися в інтервʼю з Надією Рим.
Про територіальний центр
Надіє, розкажіть про Калуську громаду. Скільки переселенців вона прийняла?
Центр Калуської громади — місто Калуш, де зараз живе орієнтовно 60 000 людей. Загалом у громаді орієнтовно 90 000 людей. Пікова кількість переселенців була у 2022 році — тоді приїхало близько 10 000 людей, було багато киян. Станом на серпень 2024 року в громаді зареєстровано 4896 ВПО.
Які ключові завдання територіального центру Калуської громади?
У територіальному центрі працює 47 людей. Ми надаємо три соціальні послуги: догляду, натуральної допомоги та соціальної адаптації.
Доглядові послуги надають 35 соціальних робітниць і робітників. Вони приходять додому до одиноких людей старшого віку, приносять їм продукти, ліки, прибирають, варять їсти — допомагають з усіма хатніми справами. Ці підопічні ходять по квартирі чи будинку, тобто вони не лежачі, але вийти на вулицю переважно вже не можуть. Тож їм треба допомагати вдома.
Натуральну допомогу отримують самотні малозабезпечені люди. Таких на обліку близько 700. Наприклад, минулого року ми надали їм натуральну допомогу (харчові продукти, різні послуги) на 283 000 грн. Десь половину з цих коштів отримали з міського бюджету, ще частину — від благодійників. У нас є благодійний фонд, якому можна перерахувати гроші на такі потреби.
Послугу соціальної адаптації ми надаємо близько 160 людям у громаді. Проводимо з ними оздоровчі заняття на стадіоні й у спортивних залах, заняття зі скандинавської ходьби, вчимо працювати на компʼютері, планшеті, смартфоні. Намагаємося робити все можливе, щоби ці люди не випадали з життя громади й відчували свою залученість.
Про підтримку ВПО
Які основні потреби переселенців у Калуській громаді?
Основна проблема ВПО в нашій громаді — високооплачувана робота та житло. Більшість переселенців живуть на квартирах і платять за проживання. Є державна компенсація, але оренда все одно не компенсується повністю. Втім, за допомогою благодійників ми все-таки змогли частково вирішити це питання. За їхні кошти громада відреставрувала три прихистки для 81 людини, які живуть там безплатно.
Так само завдяки коштам благодійників зʼявився геріатричний центр, якого в Калуші ніколи не було. Зараз там живуть вимушені переселенці, переважно з Донеччини, які отримують харчування та догляд. Більшість — уже лежачі або такі, що практично не ходять. Міська рада виплачує працівникам зарплату за обслуговування, фінансує харчування, а витрати на комунальні послуги для ВПО компенсує держава.
Про потреби територіального центру
Що для територіального центру стало найбільшим викликом і успіхом у роботі від початку повномасштабного вторгнення?
Я дуже боялася, що ми втратимо працівників. У перші дні повномасштабної війни багато моїх працівниць і працівників виїхало за кордон. Думала, що вони вже не повернуться. Повернулися всі, і це наш найбільший успіх. Усі працюють, попри малий заробіток. Соціальні робітники, на чиїх плечах лежить основний тягар допомоги вдома, отримують мінімальну зарплату. Невеличка премія є, але це дуже мало.
У серпні наш фонд спільно з УВКБ ООН передав велосипеди для працівниць і працівників Калуського територіального центру. Як така допомога полегшує їхню роботу?
Це дуже велика допомога, ми вдячні вашій команді. Ці велосипеди спрощують роботу тих, хто працює в селах, де є відстані по кілька кілометрів від одного помешкання до другого, та ще й до магазину треба доїхати. Скажімо, соціальна працівниця Ріп’янського старостинського округу Тетяна працює у двох маленьких селах, де живе небагато людей. Вона або їздила на своєму велосипеді, або брала чоловікову машину. Обійти все це пішки нереально. Тепер вона має електричний велосипед.
Або є величезне село Голинь. Я колись поїхала туди на перевірку машиною й дивувалася, як соціальні працівниці долають ці відстані. Вони всі мають звичайні велосипеди. Але тепер їздять на електричних, триколісних, із великим багажником — це набагато зручніше.
Крім нових транспортних засобів, що ще могло б покращити роботу територіального центру?
Підняття заробітної плати. Тому що це справді величезна проблема. Буквально днями (наприкінці літа. — Прим. ред.) був запит Міністерства соцполітики. Вони так само стурбовані, що люди хочуть звільнятися. У нас дві працівниці звільнилися. За мінімальну зарплату робити таку важку роботу хіба що ентузіасти можуть.
Низька заробітна плата — це основна проблема, більше серйозних проблем немає. Приміщення в нас простеньке, але працювати можна, заради бога, зараз війна… Були б раді отримати ще пару велосипедів. Тому що навіть у Калуші є приватний сектор. Там так само треба добре потопати ногами, щоби дійти від одного підопічного до іншого. Може, міська рада допоможе, будемо просити принаймні.
Про соціальну роботу
Які риси характеру найпотрібніші у сфері соціального захисту?
Здатність до співчуття, готовність прийти на допомогу, людяність — основні якості, які потрібні в нашій роботі. Деякі мої працівниці кажуть, що найважче — ховати своїх підопічних. Вони звикають до них, і це сильне моральне навантаження. Можливо, було б добре запустити психологічні тренінги для працівниць і працівників соціальної сфери, щоби вони розвивали стійкість. Я кажу не тільки про Калуш, такий проєкт можна зробити по всій країні. Це може бути безплатна психологічна допомога, з виїздом на місце, бо мої працівники не можуть поїхати до Івано-Франківська. Їм, можливо, було б цікаво відвідати такі тренінги.
Поділіться планами територіального центру на 2025 рік. Які напрями хотіли б розвивати?
Хочемо розширювати співпрацю з благодійниками, щоби допомагати тим, хто цього потребує. Домагатися збільшення фонду оплати праці з місцевого бюджету. І далі розвивати Університет третього віку, зокрема запустити навчання з компʼютерної грамотності, безпечного користування сучасними засобами звʼязку. Залучати до спільної роботи більше місцевих закладів. Наприклад, у нас є два басейни — можна домовитися про безплатне плавання для моїх підопічних. А загалом плануємо працювати більш-менш у штатному режимі.
Цей матеріал підготувала БО «Благодійний фонд “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”» за фінансування Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН). Зміст цієї публікації є виключно відповідальністю БО «БФ “ССС”» та не може використовуватися, щоби відобразити думку Агентства.
