Ольга Сема — одна з девʼяти соціальних працівниць Сумської області, яким ми цьогоріч передали велосипеди. Завдяки новому транспорту вони можуть швидше пересуватися й надавати соціальні послуги своїм підопічним: доставити продукти та ліки, допомогти з побутовими справами тощо.
У серпні ми провели з Ольгою один день, щоби дізнатися, як така допомога вплинула на її роботу. Дивіться фоторепортаж про те, як фахівчиня відвідала на велосипеді двох підопічних, що живуть у різних селах Садівської громади.
У соціальній сфері Ольга Сема працює вже десятий рік, зараз — у Центрі надання соціальних послуг Садівської сільської ради на Сумщині. Нині у неї 12 підопічних, що живуть у трьох селах Сульського старостату. Здебільшого це одинокі люди старшого віку, які мають проблеми зі здоров’ям і потребують послуги догляду вдома.
— Живу я на околиці Сули, від мого дому до деяких підопічних — сім кілометрів. Це майже дві години пішки в один кінець. То доводилося виходити з дому з самого рання, аби встигнути хоч до двох навідатися, — згадує Ольга. Зараз же, на електровелосипеді вона може доїхати будь-куди максимум за 15 хвилин. — Економія часу на ліцо! — зазначає Ольга, додаючи, що час — найцінніше, що ми маємо.
За планом у неї сьогодні відвідини двох жінок. Спершу — Наталії Тітаренко, одинокої пенсіонерки, яка тримає чималеньке господарство і чекає на допомогу соціальної працівниці. Дорогою заїжджаємо до сільмагу, де Ольга зазвичай купує продукти на замовлення підопічних. Але сьогодні це гостинці — банани й пряники.
— Це для іншої Наталії Іванівни, щось вона останнім часом захандрила, тож, як-то кажуть, треба життя підсолодити трішки, — пояснює Ольга й телефонує підопічній. — Алло, ви вдома? Ага, тоді зараз я до вас, на пральню речі зберу.
Наталія Іванівна чекала Ольгу на кухні. Неозброєним оком видно, що соціальній працівниці доведеться тут трохи затриматися: і зі стола прибрати, і банки для консервації підготувати. Але спочатку — розмова: про здоров’я, куди й кому «прилетіло», які новини у громаді й світі.
Повертаючись до камери, Наталія Іванівна пояснює:
— Я ж уже з хати нікуди не виходжу, якби не Оля, не знаю, якби і жила.
— А чим вона вам допомагає?
— Та все, що не попрошу, робить. І ліки, і продукти купує; прибирає, на пральню речі возить, потім сухі та чисті повертає. Коли треба, й город може посапати. Та я її намагаюся сильно не напрягати, розумію, що вона одна, а нас багато в неї. Бачили б ви Ольжині ноги, як вона кілометри по селах пішки «наматувала». Я така рада, що їй веломашину нарешті видали. Наскільки ж їй легше стало!
— Та й вам он, дивлюся, полегшало! — з посмішкою говорить Ольга, показуючи, що Наталія Іванівна вийшла з двору нас проводжати.
За десять хвилин ми в іншому селі, де живе пенсіонерка Наталія Калашник. Тут Ольгу вже виглядає незвична підопічна — англо-нубійська коза на прізвисько Красуля. Для її козенят Ольга привезла виноградну лозу. А ще у пані Наталії є кілька песиків, які чекають на Ольжині обійми.
— Ми з Олєчкою вже як рідні, — обіймає соціальну працівницю господиня. — Спочатку Оля доглядала мою маму до 103 років, а тепер — і мене.
Жінка виносить з хати календар із портретом покійної мами Олександри Алістратенко. — У моєї мами дуже важка доля. Вона була найстаршою з шести дітей, — згадує Наталія. — Її батька забрали на війну, а матір хотіли разом з дітьми відправити в якийсь каральний загін. Щоб врятувати дітей, бабуся повісилася. І моя мама, їй у 41-му було 20 років, виростила своїх сестер і братів. Вона не виходила заміж, поки всіх їх не одружила. Їй було 29, коли вона зустріла батька — вдівця з трьома дітьми. І оце вона і їх виростила, і нас ще троє у батьків народилося.
— Олександра Андріївна була молодець, до останнього дня виглядала максимум на 80. І Наталочка теж у нас он яка красуня! — додає Ольга.
Після двох годин роботи в пані Наталії на городі, Ольга нарешті сідає на велосипед і їде додому, де на неї чекають донька і син.
Усі фото дивіться в каруселі.
Усього цього року ми передали 223 двоколісні та триколісні електричні й механічні велосипеди 72 установам соціального захисту у 23 областях. Цю ініціативу реалізуємо завдяки проєкту «Підтримка спроможності державних установ та місцевих громад у зміцненні системи соціального захисту в Україні», що втілюється за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН).